Не буду приховувати, ігри серії Contra ніколи не були серед моїх вподобань. Навіть до ексклюзивної Hard Corps я ставився з упередженням. Я неодноразово бачив цю гру на прокатах, де вона вразила мене винятковою бездумністю ґеймплею, що на перший погляд складався лише з двох речей – постійного руху та постійної стрілянини.

Але коли усі улюблені ігри було пройдено по декілька разів, в пошуках чогось нового я вирішив дати «Кóнтрі» (саме так в розмовній мові відмінювали назву цієї гри) шанс. Це не був перший раз, коли я зіткнувся зі серією. Раніше на восьмибітках мені доводилося грати в оригінальні Contra та Super Contra, проте осилити їх тоді я не зміг. Обидві гри запам’ятались не тільки азартним ігроладом, але ще і недитячим рівнем складності. Від Contra на Sega я також не чекав нічого доброго, проте гра приємно мене здивувала.

Перше враження про «Контру» виявилося слушним, основні елементи ґеймплею — це стрільба та рух, саме в такому порядку, адже стріляти потрібно було постійно. А от рухи потрібно вивіряти, аби не потрапити під ворожий удар. Також, гра пропонувала деякі нестандартні рішення на битвах з босами та частині рівнів, тому думати в Contra треба. Не те щоб дуже, але треба.

ВИ НАМ ЩЕ ЗА ІВОДЖІМУ ВІДПОВІСТЕ

Серія Contra є найкласичнішим прикладом двомірних shoot’em-up ігор, більш відомих тоді у нас як стрілянок з виглядом збоку. Як це водиться, наш персонаж біжить зліва направо, знищуючи орди іншопланетних та/або роботизованих ворогів пострілами у восьми напрямках. Час від часу гравця розважатимуть нестандартними рівнями, де потрібно використовувати транспорт, з іншим ракурсом тощо. Окрім численних сіквелів, серіал породив енну кількість наслідувачів та клонів.

А почалось все в 1987 році, з виходом оригінальної Contra на ігрових автоматах, а потім на NES та решті тогочасних платформ. Вже в першій грі було закладено іконічні основи серії, в тому числі кооперативний режим на двох гравців, базовий вигляд збоку та 3D-рівні з виглядом з-за спини, і звичайно ж, аморально висока складність. Ще деякі реквізити серіалу додались у Super Contra рік потому, коли гра знову вийшла головним чином на автомати та NES.

Якщо не рахувати проміжну версію для портативної платформи, та незрозумілий Contra Force для NES 1992-го року, то наступною частиною стала Contra III: The Alien Wars, випущена того ж року ексклюзивно для Super Nintendo. Третя частина піднесла серію на нові графічні висоти, а також додала нових фішок. На жаль, не всі з них зустріли тепло, на зразок рівнів, де потрібно було ходити обертаючись навколо себе, але в загальному враження від гри склалось позитивне.

Попри успіх серіалу, на приставки від Sega він заглянув лише у 1994 році. Konami не стала переносити жодну з попередніх ігор на Genesis/Mega Drive, і Contra: Hard Corps стала ексклюзивом, що не пішло грі на шкоду.  Деякі з нових рішень відчутно освіжили гру, в тому числі роботи, трансформації босів, заставки і навіть сюжетні розгалуження. Щоправда, були і невдалі ідеї: «танцюючі» персонажі, непереконливий звуковий ряд тощо. Найсуттєвішим недоліком у грі лишилась вірність Konami своїй одвічній концепції: гравця має бути покарано за любов до відеоігор — інакше кажучи, надмірною складністю. Особливі тортури звісно передбачені для ґайджинів – американська версія вийшла без шкали здоров’я персонажа. А про нескінченні «continue» для японців краще взагалі промовчати, щоби не розпалювати міжнародну ворожнечу.

Окремої згадки заслуговує європейський реліз, в якому роботом виступає не один персонаж гравця, а всі чотири. Це зроблено для того, щоб виправдати в черговий раз назву Probotector – саме так в Європі обізвали серію наприкінці дев’яностих, аби уникнути аналогій з конфліктом у Нікараґуа. Порядні європейські комуністи побачили в назві гри схожість з Contras – патріотами, що на той момент майже самотужки боролись з авторитарним урядом країни, керованим з Москви.

ВИБУХИ ТА ТЕХНО

Хоча більшість фанатів визнає графіку старішої частини з Super Nintendo кращою, це не значить, що якість роботи, проведеної для Hard Corps, можна вважати несуттєвою. Гра йде дуже швидко, без затримок, з достойною картинкою та постійно присмачується відчутними дозами спецефектів. Щодо останніх, тут їх навіть забагато, адже дуже скоро враження гравця змазуються від постійних вибухів. Вони починають сприйматись лише як чергові червоні кульки, що літають по екрану. Анімації персонажів та ворогів виконано не з дуже великою кількістю кадрів, але при швидкості подій, ви скоріш за все цього і не помітите.

Музика у грі мало нагадує попередні динамічно-тривожні теми серії. Тепер це супершвидке та безупинне техно, що дуже підходить під шалений ритм гри. Над музичним рядом працювали одразу п’ятеро місцевих композиторів.

Натомість звукове оформлення дещо підкачало. Якщо вибухи ще якось і звучать, то решта звуків вийшла приглушеною та невиразною. Голосові ефекти і того гірші — навіть з поправкою на те, як уявляли мову роботів на початку дев’яностих, голоси звучать жахливо.

Несподівано, гра бере своє за рахунок заставок та подачі сюжету, який, як ми вже згадували, має розвилки. Для шістнадцятибітної стрілянки це було більш ніж достойно.

Ви можете здивуватись, але в Contra є сюжет, що навіть має взаємні посилання крізь численні частини серіалу. Втім, розібратись у ньому зможе хіба що фанат чи настирливий дослідник. Окрім втрат пам’яті сценаристами, ситуацію ускладнюють відмінності у версіях в залежності від ринку. Таким чином, якщо японський шанувальник серіалу був впевнений, що події відбуваються у 27 столітті, то американець, махаючи обрізаною інструкцією та коробкою до гри, буде доводити, що все це відбувається в наш час. Події ж Hard Corps і взагалі дещо вирвані зі загальної історії війни з інопланетянами.

Гра починається з того, що невідомий хакер зламує систему електронної безпеки міста та перепрограмовує роботів на вчинення гармидеру. Граючи за членів елітного загону Contra Hard Corps, ви маєте запобігти руйнуванням та нейтралізувати загрозу, але за законами жанру, вже з першого рівня виявиться, що ситуація гірша, ніж здавалось, і ви відправляєтесь в черговий раз рятувати світ. Завдання на брифінгу видає Командор Дойл, розмови з яким розкривають нам сюжетні подробиці.

Вже після першого рівня гравцю дають можливість обрати, чи переслідувати антагоніста-боса, чи прийти на допомогу друзям з урядового дослідного центру. Від цього вибору залежатиме, яким для вас буде другий рівень. Сюжетні шляхи зійдуться на третьому рівні, та розійдуться знову на п’ятому, де гравця чекатиме новий вибір. Як виявиться згодом, хакер на ім’я Нойман Каскад та бос першого рівня, Джо «Мертве Око», обидва працюють на полковника Багамута – колишнього героя війни з чужими. Події гри — це його друга спроба відновити власне бачення справедливості (раніше його відправили у відставку за спробу перевороту), в чому йому допомагає доктор Гео Мандрейк, який використає проти вас результати своїх досліджень над клітинами інопланетян.

Як саме складеться доля героїв та антигероїв — напряму залежатиме від гравця, а точніше від вибору, зробленого в певних сюжетних розгалуженнях. Таким чином на нас чекатиме одна з шести кінцівок з діаметрально протилежними результатами: від класичної перемоги добра над злом до того, що події гри лише були останньою галюцинацією Гарі Мейсона, який загинув в аварії… ой, це інша гра Konami. Можна навіть встати на бік ворога.

ІНСТРУМЕНТИ ПРОФЕСІЇ

Можна роздути цілий абзац, описуючи багатогранний ґеймплей як всієї серії, так і цієї окремої частини, але це буде пустослівним заняттям. Все, що вам тут потрібно — це рефлекси та реакція, решту вдасться зімпровізувати. В Contra: Hard Corps потрібно рухатись та стріляти. З рухом все зрозуміло – вперед до виходу з рівня, точніше до двобою з босом, не забуваючи ухилятись від ворогів та їхні атак. Зі стрільбою ще зрозуміліше – затискайте кнопку та обирайте напрям ведення вогню, в загальному цих напрямів вісім, у відповідності до можливостей хрестика на ґеймпаді. Персонажі можуть не тільки бігати, але і присідати/прилягати, повзати по деяких стінах та стелі, а також, звичайно, стрибати. Окрім стрільби по ворогах, не забувайте про павер-апи, що традиційно літають в капсулах угорі екрану, де їх потрібно збивати.

Керування за замовчуванням пропонує кнопку «А» для заміни зброї, «В» для вогню та «С» для стрибків. Якщо натискати «А» під час стрільби, гравець мінятиме режим зі стрільби на ходу на стрільбу з місця та навпаки. З нового, до рухів персонажів додався підкат: для його виконання натисніть навскіс вниз та «С». Найбільша перевага підкату — тимчасова невразливість героя.

Зброя у грі залежить від обраного персонажа, оскільки лише на початку всім доступний стандартний кулемет. Надалі, збиваючи павер-апи, можна розжитися більш потужними зразками. Перед початком гри ви можете обрати одного з чотирьох персонажів, на всі смаки: чоловік, жінка, антропоморфний вовк та робот. Без сумніву, саме робот є найбажанішим гравцем: його невеликий зріст дає змогу менше перейматися стосовно ворожих куль, а доступна зброя викличе заздрощі вашого напарника ( у грі на двох неможливо обрати одного і того самого бійця двічі). Серед зброї робота Броуні є променева гармата зі змінюваною траєкторію вогню, повільні снаряди, що можуть відбиватись назад, якщо не влучили у ворога, самонавідні снаряди з променями типу бумерангів та снаряди-кульки що обертаються навколо робота та летять самі у напрямі ворога.

Класичний командо Рей має на озброєнні швидкострільний лазер, гранати, дуже корисні снаряди, що одночасно летять у п’яти напрямках вперед та самонавідні ракети. Його колега Шіна стріляє кулями, що розширюються у розмірах, а ще може застосовувати гранати з параболічною траєкторією, лазерний промінь та самонавідний лазер. Вовк Ікло стріляє фаєрболами, вогняною хмаркою, а також має вогнемет з керованим струменем та енергетичний заряд. Потужність хмаринки та заряду можна накопичувати, збільшуючи їх силу.

Не забудьте, що поточна зброя втрачається, якщо гравець гине, проте зберігатиметься запас бомб, які може підбирати кожен з гравців та використовувати в особливо важкі моменти гри для очищення екрану від дрібноти.

ПОВТОРЕННЯ – МАТИ ПРОХОДЖЕННЯ

Хоча я особисто не люблю використовувати чіт-коди, але в цьому випадку власникам консолі не гріх і взагалі дістати з полички Game Genie. Звичайно, якщо у вас є така поличка; в іншому випадку краще скористатися емулятором. Рівень складності у грі зашкалює: як наслідок, ігролад перестає компенсовувати затрачені зусилля, і враження від гри швидко та безповоротно псується. Якщо ж ви хардкорний фан серіалу, то запасіться терпінням, адже шлях до успіху тут прозаїчний: проходити гру, а програючи – починати спочатку і проходити трошки більше. І так до кінця, поки не завчите, де і коли який бос чхатиме. Щодо проміжних ворогів, то вони дохнуть від одного потрапляння та особливої загрози не становлять.

Звичайно, надмірне використання кодів зіпсує ґеймплей гри, адже на безсмерті її можна буде пробігти за один прохід менше, ніж за півгодини. Гра навмисно розрахована на свою важкість, щоби довше втримати гравця. А якби не більш ніж півдесятка закінчень, то картриджу була би заздалегідь гарантована доля прокатного експонату. Це, власне, ще одне нагадування про коріння серіалу, що тягнеться з ігрових автоматів.

Але повернімось до проходження, яке, нагадаю, залежатиме від вивчення тактики босів, що трапляються двічі за рівень. Кількість рівнів та види рівнів залежатимуть від обраного сюжетного шляху. Незмінним буде лише перший рівень – місто, після якого вам запропонують вибір, від якого залежатиме, чи другим рівнем буде переслідування на «мотоциклі» (переслідувати Джо), чи на літаку (до лабораторії).

Третій рівень спільний для всіх сюжетних ліній, проте на ньому можна достроково закінчити гру, обравши бійку на арені, перемога на який проти трьох противників-босів відкриє бонусну кінцівку. Відмовившись від арени, гравець потрапить на бійку з босом у кіберпросторі – досить специфічний двобій.

Четвертим рівнем будуть джунглі, де залежно від вибору на першому рівні, гравця може чекати один з двох босів.

В кінці гравця чекатиме вибір – битва з професором, або здача у полон. Якщо здатись у полон, то п’ятим рівнем будуть космічна станція або потяг (залежно від того, чи ви лишили в живих Джо; якщо так – то це буде потяг). Космічна станція закінчиться однією з фінальних заставок (самопожертва), а потяг чи битва з професором приведуть на шостий рівень.

Шостий рівень буде останнім: якщо ви бились з професором — це лігво мутованого інопланетного організму. В іншому випадку це буде бункер Багамута та ще одна кінцівка, або ж поїздка на летючому «мотоциклі» та сьомий рівень.

Майже в кінці сьомого рівня у вас буде змога обрати «погану» кінцівку — встати на бік Багамута. Як що ж вас таке не влаштовує, то його можна перемогти, разом зі ще одним босом на ракеті – це приведе до найкращої кінцівки та максимальної тривалості гри.

Отже, підсумуємо шлях до можливих кінцівок у порядку зростання тривалості гри. Для найкоротшого проходження на третьому рівні підійміться по стіні нагору та оберіть битву на арені. Для кінцівки з утікаючим Багамутом та босом-інопланетним-організмом – вбийте Джо на другому рівні та оберіть бій із професором. Для кінцівки зі самопожертвою женіться за Джо та здайтесь у полон. Для кінцівки з Багамутом-мутантом – не йдіть за Джо,- та здайтесь у полон. Для злої кінцівки не біжіть за Джо, бийтесь з професором та прийміть пропозицію Багамута. Для найкращої кінцівки також не женіться за Джо та бийтесь з професором, але пропозицію Багамута відхиліть.

ВИСНОВКИ

Остаточна думка про Contra: Hard Corps залежить від того, чи вам подобається ця гра. Якщо подобається, то ті речі, які іншим здадуться дивними, нецікавими або одноманітними, для вас тільки доповнять картину цікавого ігроладу. Якщо не подобається, то не має нічого, заради чого варто терпіти знущання у вигляді надмірної важкості.

Якщо абстрагуватись від особистих вподобань, важко не визнати, що ряд моментів у грі був якщо не проривним, то принаймні вигідним доповненням для банальної стрілянки, на фоні як попередніх ігор в серії, так і в жанрі загалом. Тому, якщо оцінювати Contra: Hard Corps в першу чергу жанрово, то вона заслуговує на своє місце в історії, як важлива сходинка у розвитку стрілянок. При іншому ж погляді, ви можете захотіти пройти повз неї через надмірну важкість, необхідність завчати поведінку дивно намальованих босів і як наслідок отримати не ту кінцівку, яку би вам хотілось. Обидва погляди будуть вірні, адже грати чи ні – це справа особистого вибору.

+ ПЛЮСИ:
+ Сюжет: подача та наявність сюжетних розгалужень
+ Якісні графіка та ефекти, останніх навіть забагато
+ Азартний кооперативний режим

– МІНУСИ:
– Надмірна важкість
– Посередній звук

This review (excluding images and otherwise registered trademarks or other intellectual property that has been used here for non-profitable purposes of making this review) is copyrighted to Andy Nagorny © 2017. All rights reserved.

Contra is an official registered trademark of Konami Co., Ltd. Contra Hard Corps is an official registered trademark of Konami Inc. of America. Game and its images are officially registered properties of its respective owners. All rights reserved.